14-летняя школьница Яна Д. из города Первомайского Харьковской области написала стихотворение о военном вторжении российского агрессора в Украину.
Яна учится в Первомайском лицее №5, занимается спортом, ведёт свой блог и пишет свою первую книгу.
Стихотворение она написала в первые дни войны.
«Мне хотелось поддержать боевой дух нашей громады», – рассказала она «Первомайской Слобожанке».
…Чому я мовчала? Бо не розуміла,
Бо була замала і не вірила,
Не вірила, що це можливо,
Щоб людина вбивала людину…
Тепер я доросла, мені чотирнадцять,
Я бачу те, що роками було від очей дитячіх закрито,
Я бачу, як моя Україна горить,
Як вогнем Суми, Київ, Одеса,
Усі загорілись. Але не скорились,
Не впали перед владою на коліна,
І хлопці з острова Зміїний
Нах*й відправили тих, хто їх і вбили.
Мій Харков, мій любий, моє місто кохане,
Увесь ти в огні, ти гориш, небо вночі
Гуркотить як у травні і ракета летить
У всіх на очах…
Крики сирен – твоя колискова,
Метро як у Лондоні сорокового,
Повне людей, повне дітей,
У всіх на очах сліз кришталеві доріжки,
Але вони разом і це головніше,
Вони не здалися, і вони створять пекло,
Створять пекло для тих, хто на нашу Землю прийшов убивати.
Увесь світ – він за Україну,
Усі об’єднались, щоб показати:
Немає сенсу мирний люд убивати,
А ті, хто у Кремлі кажуть – ми прийшли рятувати,
Вони неправду торочать, вони не можуть поняти
Поняти, що їх задум давно розкусили,
І що ті, хто неначе і поряд вже проти них.
Донецьк та Луганськ – то все Україна.
Крим буде наш, бо синьо-жовта єдина,
Бо правий та лівий берег Дніпра
У День Єднання взявся за руки,
І гімн заспівали вони у хвилину злуки.
Але… Але у Маріуполі танк разчавив чоловіка,
Ракета у будинок влетіла поночі
І ті спалахи в небі – це не салюти,
Це бомби у небо підняли шквал диму.
І свій останній політ
Наша “Мрія” летіла у серпні.
Це не кінець, кажуть вони,
Тож не ховаймо надію у серці!
Слобожанка
Фото: probapera.org