Время ликвидации: в сёлах закрывают школы

ВЕРХИ НЕ МОЖУТЬ
У селі з мирною назвою Киселі склалася революційна ситуація. Пам’ятаєте у класиків: «Верхи не можуть, низи не хочуть»? Якщо конкретно, то картина така: наші керманичі дохазяйнувалися вже до того, що не можуть утримувати заклади освіти на селі, а селяни впираються і не хочуть, щоб школи закривали. Скажімо, в Киселях вважають, що тоді й села не буде.

Чиновницька арифметика

У ЦЮ «революцію» можете зануритися й ви, якщо знайдете в Інтернеті ролик «Намчук утік із Киселів».

Звісно, голова Первомайської РДА Віктор Намчук може образитися на тих, хто стверджує, що він дав драла з тих зборів. Бо не така вже він ляклива людина. А що не досидів разом із підлеглими до кінця зібрання, то на те, мабуть, є свої причини. Він хотів он їм скільки розповісти: як покращується життя в Киселях і як влада надалі розв’язуватиме проблеми селян, та йому й слова не дали сказати. Мовляв, ти ліпше розкажи, чому районна влада вирішила закрити школу, навіщо звільнила її директора і чому відкраяла добрячий шмат від угідь місцевої агрофірми «Киселі»…

Ось зараз я чую у слухавці відповіді пана Намчука на ці запитання. Взяти хоча б школу. Залишилося там 35 учнів при 19 учителях і обслуги. Хіба ефективне таке навчання? А як опалювати двоповерхове приміщення площею 2 тис. квадратних метрів? Уявіть собі: за рік держава витрачає на кожного школяра 18 тис. гривень! Звісно, що закриття школи — процес болючий, але ж і зібрали тоді народ та сільгоспвиробників, аби порадитися, що і як оптимізувати. Пан Намчук дуже невдоволений тим, що на захист школи став депутат облради, один із засновників агрофірми «Киселі» Сергій Лобас, який нібито робить це тільки для того, щоб «насолити» районній владі, яка трохи обмежила його земельні апетити.

А що земельна комісія району вирішила забрати в агрофірми 110 га невитребуваних паїв та 180 га земель запасу, які вона орендувала, й передати фермерському господарству «Подільське», так на те є причини: щоб, мовляв, не було монополії. Та й які то господарі в «Киселях»? Урожаї низькі, зарплата далеко не найвища у районі, у тваринництві технології вчорашнього дня… Отакий компромат. Утім, окрім «арифметики» чиновника, є й розрахунки громади Киселів.

Земля і школа

ЯКЩО голову Первомайської РДА непокоїть «нерентабельність» утримання одного сільського учня, то сільський голова Сергій Христосов стурбований іншим: як наповнити сільський бюджет. У тих селах, землю яких захопили холдинги, ситуація зазвичай погана. А в Киселях після кількох років занепаду з’явилося «базове» господарство, яке утримує не тільки корів та свиней, а й племінний репродуктор романівських овець, отож дає роботу шести десяткам селян. Податки, які сплачує агрофірма, надходять до місцевого бюджету і використовуються на благо села. Окрім того, коли в держави, яку уособлює пан Намчук, бракує грошей, то вона звертається також у Киселі: «Дай!». Скажімо, нещодавно громада виділила 60 тис. грн. на енергоносії для школи та підвезення учнів, хоча цю статтю витрат мав би покривати районний відділ освіти. Сергій Христосов каже, що сільська рада пішла на це, щоб зберегти заклад. А тепер землю, на якій посіяні багаторічні трави для ферми, обурюється Христосов, не спитавши думки громади, передали людині, котра, подейкують, лише нещодавно зареєструвала господарство і не має техніки для обробітку. За які заслуги? Директор агрофірми «Киселі» Ігор Степанов ставить під сумнів законність дій районної влади, адже, згідно із законом, саме агрофірма мала пріоритетне право на продовження оренди невитребуваних паїв та земель запасу. Якщо не доб’ються правди, то доведеться скорочувати працівників. А це — втрати для бюджету, що фінансує освіту. З іншого боку, той, хто втратить роботу, виїде з села разом із дітьми. Про яку наповнюваність класів тоді можна говорити? Років п’ятнадцять тому, коли розпалося господарство, зо три десятки родин залишили Киселі.

Якщо ж закриють Киселівську школу, то, на думку сільського голови, селу взагалі каюк. Дюжина молодих родин збирається виїхати з села — заради дітей. Давній наш передплатник, колишній голова місцевого колгоспу і дуже шанована в селі людина Борис Тимофійович Ломік, телефонуючи кореспонденту «Сільських вістей», бідкається, що не уявляє Киселів без дитячих голосів. Він будував цю красуню школу, потім ще й житло, аби віддати його тим, хто приїде в село з дітьми. А прибували сюди люди з Білорусі, Карпат.

— Знаєте, попередники, реформуючи село, вдарили по його економіці, а нинішня влада б’є по найболючішому — дітях, — з болем каже Борис Тимофійович.

Світ за очі?

БАТЬКО двох дітей Іван Гавриляк запевняє, що він перший подасться світ за очі, якщо школу закриють і дітей возитимуть аж у село Правда. Бо хіба це нормально — шестирічних крихіток піднімати вдосвіта і везти за 20 кілометрів на навчання, долаючи шляхом два спуски і підйоми. А потім малеча, у якої уроки закінчилися, чекатиме усіх старших, аби повернутись у Киселі, щодня трясучись по жахливій дорозі. У яких гривнях порахувати здоров’я дітей? Та й чи поліпшаться знання, що набуватимуться в таких умовах?

А коли взимку замете? В Киселях є техніка агрофірми, щоб прочистити шлях, а в Правді дотаційна сільрада, базового господарства нема. Незрозуміло, чому вирішили зберегти школу там, а не в Киселях?

І в яких гривнях порахувати моральні страждання вчителів після того, як звільнили директора, котрого вони щиро поважали, натомість призначивши «свою» людину. Офіційно екс-директор пішла з посади за власним бажанням, але село вперто твердить: зробила це вона під тиском. Тому на останній сесії районної ради разом із питаннями закриття школи та земельними депутати від громади пропонували розглянути й проблему звільнення директора. Важливі питання, але їх чомусь поставили у «різне». Які можна обговорювати-забалакувати.

Чи не тому вчителі тепер як води у рот понабирали. Не для преси вони висловлюють такі побоювання: у Правдинській чи іншій школі їх, мовляв, навряд чи чекають, адже тамтешнім учителям доведеться ділитися з киселівськими педагогами годинами, а отже, втрачати у заробітку. Отож зарплата буде мізерна, а пізніше — жебрацька пенсія. Тому це — причина конфлікту. Якщо навчання киселівського учня сьогодні коштує 18 тис. гривень на рік, то у скільки обійдеться його доставка за 20 кілометрів, влада не каже. Рахуємо: бензин, запчастини, зарплата двом водіям. Окрім того, якщо дотримуватися закону, то дороги, якими підвозитимуть учнів, потрібно добре відремонтувати та паспортизувати. В яку копієчку це обійдеться? Киселівці проти закриття школи. А за законом без згоди всіх батьків та позитивного рішення киселівських депутатів закрити заклад не мають права.

Можна, звісно, завести кримінальну справу на сільського голову і переобрати його, як це в області вже траплялося, наслати на агрофірму екологів, прокурорів, санепідемстанцію… Але це довгий шлях до закриття школи, і не відомо, чи увінчається він успіхом. Підтримка навчального закладу агрофірмою «Киселі» — найвагоміший аргумент громади у боротьбі за його збереження. Господарство обіцяє виділяти школі щороку спонсорську допомогу в розмірі 160 тис. грн. (по 50 грн. із гектара). Ця сума покриє половину річного бюджету навчального закладу.

Проте чи вихід це? Адже освіта — державний клопіт, тобто підтримувати її має держава. Бо сьогодні намагатимуться сільську освіту передати на утримання громад і господарств, а завтра порадять таким чином фінансувати й медицину. Навіщо тоді така орда чиновників — районних, обласних та столичних?

© Леонід Логвиненко

Фото автора

http://www.silskivisti.kiev.ua/18922/index.php?n=16888